Ремесла та промисли, пов'язані з обробкою дерева

Деревообробні промисли були надзвичайно поширені на території України, яка має багаті густі ліси. З дерева будували житло, виготовляли транспортні засоби, знаряддя праці, предмети побуту, посуд тощо.

Теслярство — один із найбільш масових деревообробних промислів; зведення житлових та інших споруд, господарських будівель тощо. Зрубані дерева обтесували здебільшого вручну різного виду сокирами й розпилювали на колоди. Уздовж колод знизу долотами видовбували поздовжні пази, а по кінцях — зарубки.а допомогою простого, але ефективного знаряддя — драчки — колоди щільно з'єднували у зруб.

Столярство — вид деревообробного промислу; виготовлення хатнього начиння — лав, ослонів, скринь, столів, табуреток та стільців, мисників, ліжок, а також віконних рам та рамок для вуликів, дерев’яних частин борін та плугів тощо. Серед інструменту українських столярів було багато давніх знарядь — сокира, тесло, стамеска, молоток, свердло та ін. Пізніше він поповнився столярним верстатом, рубанком, фуганком.

Стельмаство — деревообробний промисел,пов’язаний з виготовленням транспортних засобів — возів і саней, а також коліс, полоззя, дуг тощо. Крім традиційного столярного інструмента, стельмахи широко користувалися коловороткою, найпростішим токарським верстатом.  Специфіка стельмаства полягала й у тому, що матеріал для гнуття ободів, дуг, полоззя заздалегідь розпарювали у спеціальному приміщенні — парні.  Воно являло собою невелику зрубну землянку з подвійними засипаними піском стінами, піччю, над якою встановлювався чан.

Ложкарство — деревообробний промисел по виготовленню ложок, ополоників, мисок, тарілок та іншого кухонного начиння. Для цього використовувалися здебільшого такі породи, як береза, осика, липа, інколи груша. Розрізняли ложки прості, нефарбовані (мужицькі, циганські) та руські, що були пофарбовані у золотавий та темно-червоний кольори та розписані стилізованими візерунками. Ложкарством займалися звичайно чоловіки похилого віку — діди.

Гребінництво — промисел, пов’язаний з виготовленням різноманітних дерев’яних гребінок і гребенів для прядіння та гребінців з рогу, котрі використовувалися як розчіски для волосся. Останні робили звичайно з волячих рогів, які спочатку розпилювали до необхідних розмірів, потім, підігріваючи на вогні, їм надавали еластичності та розгладжували гемблем (різновид струга). Далі, користуючись токарним верстатом і циркулярною пилкою, робили нарізку зубців. Іноді на виріб наносили орнамент. Значно більших розмірів були дерев'яні гребені та гребінки (до 40-50 см). Їх виготовляли з твердих порід: груші, клена тощо.

Бондарство — вид деревообробного промислу, пов’язаний з виготовленням місткостей — бочок, діжок, барил, цебер тощо. Основним матеріалом для бочок слугує деревина дубу. Для інших бондарних виробив також використовують ялину, діжі часто роблять з сосни, а от для масничок і посуду для зберігання меду найкращим деревом вважається липа. Заготовлену сировини висушують, у деяких майстрів сушіння дубу забирає до 5 років, ялини — до трьох. Обручі можуть бути дерев'яними або металевими. Дерев'яні роблять з гнучкого дерева (в'язу, черемхи), розпарюють і згинають у кільця. 

Плетіння — промисел по виготовленню господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини. Для плетіння використовували лозу, кору певних дерев, насамперед молодої липи (лико) та берези (береста, луб), верболоз, хвойну та дубову скіпку, коріння ялини, сосни тощо. Із дранки — тонких фанероподібних дощечок, які відщеплювали від товстих колод, ретельно обстругували і розпарювали у печі, гнули короби для сівби - сіяники. З вужчих і тонших смужок дранки, дуба, лика плели різноманітні кошелі та кошики. Виготовляти також дорожні корзини та козуби (своєрідні валізи), окремі меблі, іграшки.